Новини ОДПС
Для добровільного (спеціального) декларування залишилось обмаль часу
Відповідно до абзацу першого п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Пунктом 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням можуть фізичні особи – резиденти, у тому числі самозайняті особи, а також фізичні особи, які не є резидентами України, але які були резидентами на момент отримання (набуття) об’єктів декларування чи на момент нарахування (отримання) доходів, за рахунок яких були отримані (набуті) об’єкти декларування, і які відповідно до ПКУ є чи були платниками податків.
Одноразове (спеціальне) добровільне декларування проводиться з 01 вересня 2021 року до 01 березня 2023 року та передбачає сплату збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування в порядку, строки і розмірах, встановлених ПКУ, та виконання інших умов, визначених підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ (абзац другий п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Згідно з п. 2 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування – це одноразовий обов’язковий платіж, розмір якого самостійно розраховується декларантом з вартості належних йому активів з урахуванням ставок такого збору, визначених підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, та відображається ним в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації (п. 2 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Коли не визначається мінімальне податкове зобов’язання платником єдиного податку
Відповідно до п. п. 14.1.114 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) мінімальне податкове зобов’язання – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
Мінімальне податкове зобов’язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, та мінімальне податкове зобов’язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулами наведеними у ст. 38 прим. 1 «Визначення мінімального податкового зобов’язання» ПКУ.
Зокрема, п. 38 прим. 1.2 ст. 38 прим. 1 ПКУ визначено, що мінімальне податкове зобов’язання не визначається для:
земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні;
земель запасу;
невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду;
земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 01 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів.
Крім того, у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов’язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному ПКУ (п. 38 прим. 1.3 ст. 38 прим. 1 ПКУ).
Згідно з п. 38 прим. 1.4 ст. 38 прим. 1 ПКУ у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов’язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 01 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) – починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов’язання кожного з таких власників або користувачів.
При відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов’язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.
Поряд з цим, п. п. 69.15 п. 69 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов’язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями росії, визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому зазначаємо, що п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі – Постанова №1364) встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком до Постанови №1364 за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Суму боргу анульовано кредитором до закінчення строку позовної давності: чи включати до оподаткованого доходу
Згідно з абзацом першим п. п. «д» п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку (крім суми прощеного (анульованого) основного боргу платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, що у 2023 році становить 1675,00 грн (6700,00 грн х 25%).
При цьому кредитор зобов’язаний повідомити платника податку – боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації про майновий стан та доходи. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному п. п. «д» п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Водночас відповідно до п. п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПКУ не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку:
основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 25 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, що у 2023 році становить 1675,00 грн (6700,00 грн х 25%);
сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності;
основна сума боргу (кредиту) платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Форма податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі – Порядок) затверджені наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4.
Відповідно до п. 4 розд. IV Порядку в додатку 4 «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору» (форма 4ДФ)» до Розрахунку у графі 6 «Ознака доходу» зазначається ознака доходу, наведена у розд. 1 «Довідник ознак доходів фізичних осіб» додатка 2 до Порядку.
Згідно з Довідником ознак доходів фізичних осіб:
за ознакою доходу «126» відображається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), зокрема, у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, що перевищує у 2023 році – 1675,00 гривень;
за ознакою доходу «189» відображаються інші доходи, зокрема, основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує у 2023 році – 1675,00 грн та сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Чи можна подати скаргу на рішення контролюючого органу, яке отримано в період дії воєнного стану
Головне управління ДПС у Тернопільській області інформує, що при отриманні в період дії воєнного стану на території України податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) платник податків може подати до ДПС скаргу протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків ППР за результатами камеральних, документальних позапланових або фактичних перевірок, поновлення перебігу строків проведення яких встановлено п. п. 69.9 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
Якщо відповідно до ПКУ контролюючий орган самостійно визначає грошове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом 30 календарних днів, що настають за днем надходження ППР (рішення) контролюючого органу (п. 56.12 ст. 56 ПКУ).
Разом з цим, протягом шести місяців з дати закінчення строку, встановленого абзацом першим п. 56.3 ст. 56 ПКУ (10 робочих днів), платник податків має право подати скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку та копіями підтверджуючих документів поважності причин його пропуску (за наявності). У скарзі може міститися клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку. ДПС, розглядаючи клопотання платника податків, поновлює пропущений строк на подання скарги в адміністративному порядку, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Строки подання скарги на ППР або будь-яке інше рішення контролюючого органу можуть бути продовжені за правилами і на підставах, визначених п. 102.6 ст. 102 ПКУ.
Меню «Листування з ДПС» приватної частини Електронного кабінету дозволяє платнику надіслати скаргу до ДПС.
Підприємства Тернопільщини сплатили майже 71,2 млн грн рентних платежів
Упродовж 2022 року юрособи Тернопільської області перерахували до бюджетів 71,17 млн грн рентної плати. Приріст до очікуваних надходжень склав 6,1 відс. або 3,95 млн грн додатково.
Зокрема, за спеціальне використання лісових ресурсів суб’єкти господарювання сплатили 22,66 млн гривень. За спеціальне використання води вони перерахували 10,37 млн гривень. Ще 109 тис. грн надійшло за користування радіочастотним ресурсом України. Рентна плата за користування надрами склала 38,09 млн гривень.
Нагадаємо, що рентна плата – загальнодержавний податок, який справляється в Україні за користування природними ресурсами. Його надходження є внеском бізнесу в економічний розвиток країни загалом, так і регіону зокрема.
Сектор інформаційної взаємодії
Головного управління ДПС у Тернопільській області
