Алкогольні напої та тютюнові вироби: вимоги для місць зберігання
Алкогольні напої та тютюнові вироби: вимоги для місць зберігання
Відповідно до частини тридцять сьомої ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі – Закон №481) зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання (далі – Єдиний реєстр), незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб’єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.
Нагадаємо, що місце зберігання – це, зокрема, приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного реєстру.
При цьому для внесення місць зберігання до Єдиного реєстру суб’єкту господарювання необхідно мати ліцензію на відповідний вид діяльності (роздрібну або оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами) та документи, що підтверджують право користування приміщенням.
Відповідно до Національного стандарту України «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять ДСТУ 4303:2004» склад товарний – це відокремлене та спеціально обладнане приміщення (будівля), призначене для здійснювання складських операцій — приймання, зберігання, сортування, готування до продажу, комплектування партій товару і відпускання споживачам, а складська площа – сума площ приміщень, призначених для приймання, зберігання, сортування, фасування, готування до продажу, комплектування та видавання товарів.
Вимоги до місць зберігання роздрібних партій алкогольних та тютюнових виробів визначено Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854 (далі – Правила №854) та ДСТУ ГОСТ 3935:2004 «Сигарети. Загальні технічні умови» (далі - ДСТУ), Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.04.2002 №218 (далі – Правила №218).
Так, приміщення, де зберігаються алкогольні напої, повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з питань охорони праці, здоров’я та навколишнього природного середовища, протипожежної безпеки, а також санітарних норм і правил. Місця зберігання алкогольних напоїв повинні добре вентилюватися, не мати стороннього запаху, бути непроникними для прямих променів світла, обладнані охоронною сигналізацією.
ДСТУ та пунктами 15 та 16 Правил №218 встановлено, що приміщення для зберігання тютюнових виробів повинні бути сухими, чистими, з відносною вологістю повітря 60 (±10) відсотків. Підлога у приміщенні повинна бути на висоті не менше 50 см від рівня землі. Ящики з тютюновими виробами повинні розміщуватися на піддонах, брусках або інших конструкціях (пристроях) на висоті не менше ніж 10 см від підлоги з проміжками для циркуляції повітря в штабелях висотою, що унеможливлює деформацію нижнього ящика. Відстань від штабеля до джерела тепла та стін повинна бути не менше 1 м.
Не допускається зберігання тютюнових виробів в одному приміщенні разом із продуктами, що швидко псуються, та товарами, що мають запах та властивість самим вбирати запах.
Водночас відповідно до частини другої ст. 17 Закону №481, при зберіганні алкогольних напоїв або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, до суб’єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17000 гривень.
Без права на коригування
Відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної (далі – розрахунок коригування), складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН).
Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то постачальник має право зменшити суму податкових зобов’язань лише після реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до відповідної податкової накладної (п. п. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 ПКУ).
Згідно з п. 192.2 ст. 192 ПКУ зменшення суми податкових зобов’язань платника податку – постачальника в разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, що не були платниками цього податку на дату такого постачання, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов’язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору. При цьому ПКУ не передбачено виключень щодо зменшення таких податкових зобов’язань у разі часткового зменшення вартості поставлених неплатнику ПДВ товарів/послуг (незалежно від причин такого зменшення).
Таким чином, при частковому зменшенні за результатами перевірки органом державного фінансового контролю вартості послуг, наданих неплатнику ПДВ, можливості складання постачальником-платником ПДВ розрахунку коригування на зменшення податкових зобов’язань, нарахованих за такою операцією, ПКУ не передбачено.
Земельний податок, орендна плати за землі державної та комунальної власності: хто є платниками
Відповідно до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Земельний податок – це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПКУ).
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПКУ).
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПКУ).
З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб’єкти господарювання – власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.
При набутті права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
За земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, частина якого перебуває у власності суб’єкта господарювання, земельний податок сплачує особа, яка набула право власності або користування такою земельною ділянкою.
Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб’єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.
У 2017 році Тернопільщина найбільше торгувала з Польщею
У 2017 році Тернопільською митницею ДФС оформлено 2619 митних декларацій, що на 9% більше, ніж у 2016 році. Забезпечено 100% оформлення декларацій в електронному вигляді.
Оформлено 51,3 тис. тон вантажів, що на 1,2 тис. тон більше, ніж протягом попереднього року.
Загальний товарообіг склав 61,9 млн дол. США й порівняно з 2016 роком збільшився на 32%.
Імпорт становив 28,7 млн дол. США, це на 25% більше, ніж у 2016. Експорт – 33,2 млн дол. США, що на 38% перевищує показник попереднього року.
Сальдо торгового балансу (позитивне) – плюс 4,5 млн дол. США.
Основними товарами, що експортувалися, були:
- електроустаткування (кабельні модулі електромереж автомобілів як продукти переробки на митній території тощо) – 41% від загальної частки експортованих товарів;
- продукти переробки овочів, плодів (сік яблучний) – 15%;
- м'ясо яловичини – 12,4%;
- насіння і плоди олійних рослин - 4,9%;
- меблі, освітлювальні вироби – 4,3%;
- інші товари – 22,4%.
Основні імпортовані товари:
- електроустаткування (проводи та арматура ізольовані, радіотехнічні пристрої тощо) – 34,8% від загальної частки імпортованих товарів;
- механічне обладнання – 12,8%;
- транспортні засоби – 8,6%;
- полімерні матеріали (сировина для виробництва поролону, вироби з пластмаси) – 8,1%;
- риба свіжоморожена – 7,4%;
- інші товари –28,3%.
Зовнішньоекономічні операції проводились з торговельними партнерами із 51 країни світу, перші позиції серед яких займають Польща (52,2% від усього товарообігу), Німеччина (5,5%), Словаччина (5%), Білорусь (4,7%) та Італія (3,6%).
У географічному розрізі найбільше товарів (за вартістю) в область надійшло з країн Європейського співтовариства, зокрема, з Польщі (50% від усього імпорту), Німеччини (8,8%), Італії (5,7%), Греції (2,3%), Франції (1,9%).
Експорт товарів (за вартістю) здійснювався до таких країн Європейського співтовариства, як Польща (57,3% від усього експорту), Словаччина (5,4%), Німеччина (2,8%) та до країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав, зокрема, до Білорусі (10,8%) і Казахстану (2,4%).
